Різновиди сучасної рефлексотерапії

Автор: к.м.н. рефлексотерапевт невролог нейрофізіолог  Олексюк-Нехамес А.Г.

Види рефлексотерапії.

аквапунктура

Аквапунтура – (мезотерапія, пролотерапія) одна з різновидів сучасної акупунктури.

Комбінація рефлексотерапії з медикаментозною дією і називається аквапунтурою.

Фармакопунктура

– введення лікарських речовин в точки які показані при тому чи іншому захворюванні.Це стосується антибіотиків і біостимуляторів.

Так Hetzel I. 1979 пропонує проводити сивороткову акупунктуру, веденя в точки сиворотки для лікуваня ослаблених хворих і хронічних хворих використовують “точки співчуття” ураженого меридіану.

Ін'єкційна терапія по методу Едагави

Включає в себе ін'єкції розчинів в мязеву тканину, що являється на його думку, основною тканиною, у якій починається терапевтична дія методу.

Едагава використовував в основному ізотонічний розчин натрію хлориду з додаванням невеликої дози дексаметазону для попердження реакції тучних клітин в м'язах на ін'єкцію сольового розчину, для зменшення запалення в м'язовій тканині, куди вводиться розчин.

Ін'єкційна терапія по методу Едагави

Метод оснований на дії наступних механізмів:

1. стимуляція соматовісцеральних рефлекторних дуг

2. стимуляція неоспіноталамічного тракту (олігосинаптичного), що викликає зміни в латеральному ядрі таламуса;

3) локальному спазматичному ефекті в м'язовій тканині, особливо при скороченні м'язів через хронічну біль .

Ін'єкційна терапія по методу Едагави

Розібратися в механізмі лікувальної дії подразнення міомерів допомагають порівняльні дані філо- і онтогенезу.

Відомо, що м'язова і кісткова, хрящева тканина і судинна система походить з мезодерми. Практично любий внутрішній орган має важливі елементи, що походять з мезодерми.

 мезотерапія

Близька до методу Едагави передбачає множинні мікроін’єкції у внутрішкірну сполучну тканину в ділянці акупунктурних точок, проективних зон хворого органу або відповідного метамеру.

В традиційній акупунктурі рекомендовано діяти на різну глибину тканини часто в залежності від захворювання і його давності.

В дещо символічній манері східного стилю це звучить так: діяти на небо, людину, землю тобто - поверхневі тканини (шкіру), середні і більше глибокі. В сучасній же трактовці це звучить так: 

Діяти на шкіру (ектодермальна) діє переважно на нервову тканину, через нервову тканину на сполучно-тканинні утвори і м'язи (мезодермальна тканина) , що впливає на кістково-мязеву систему і систему кровообігу, а через них – на органи і другі системи;

І накінець діяти на глибинні утвори  (ентодермальна тканина) безпосередньо на уражений орган.Практично, власне з таких позицій пояснюється нові методики а саме дія на шкіру через подразнення молоточком з пучком голок, вплив на сполучну тканину і кістково-м'язову при мезотерапії, і при мануальній терапії і методу Едагави.

Екзональна акупунктура

Екзональну акупунктуру можна розглядати як модифікацію так званої рефлексотерапевтичної схеми що називається “назотерапія” (центротерапія по Боннє).Цілеспрямована дія на точки носових ходів дає можливість рефлекторного впливу на певні органи і функції .

В основі ендо – і екзонального впливу лежать численні центральні зв'язки трійничного нерва, що іннервує ділянку носа.

За останній час екзональну акупунктуру використовують для знечулення  при хірургічних втручаннях (Chhun Lao 1978).Ендоназальні рефлексогенні точки системи назотерапії

Розміщення точок для впливу

Існує 38 екзональних пунктів (точок).

Оскільки ділянка носа надзвичайно чутлива при стимуляції екзональних точок акупунктурні голки рекомендують вводити неглибоко (1-2 мм) , щоб не зачепити хрящеві і кісткові утвори.

Голку спочатку вводять прямо а після досягнення підшкірного шару кут введення можна міняти. 

Допускається майже горизонтальне введення голки з метою подразнення декілкох екзональних точок.

Екзональна акупунктурна аналгезія основується головним чином дією на зону легень, яке доповнюється дією на локальні точки органу чи ділянки тіла.

Оральна акупунктура

Оральні точки акупунктури, розміщені в ділянці слизової оболонки щок і губ, при певних патологічних станах характеризуються особливою чутливістю.

Це дозволяє пальпаторно знаходити їх  використовувати для функціональної діагностики, що схожа з аурікулярною.

  Локалізація оральних акупунтурних точок

Зв'язок оральних точок і зубів з різними частинами і органами тіла у вигляді афферентних перекрить на стовбуровому і вищележачих рівнях центральної нервової системи обумовлює соматотопічне представництво більшості органів і систем.

На сьогодня всі оральні точки акупунктури відповідають до п'яти функціональних кругів , що відповідають симптоматиці п'яти пар класичних меридіанів.

Співвідношення оральних точок акупунктури з деякими органами і функціями

Оральні точки рефлекторно зв'язані з певними ділянками тіла гомолатерально.

Терапевтичний ефект , досягається при точному попаданні в точку, наступає повільно, особливо при болі в м'язах і суглобах.

Стимуляція оральних точок здійснюється методом інєкції лікувальних середників (аквапунктури)

контакти автора: 0677452596. сайт автора: http://www.miograf.lviv.ua 

Основні принципи дії і поняття «функціональної системи» Філо- і онтогенез нервової системи. Нейрофізіологія, деякі елементи.

автор публікації к.м.н. нейрофізіолог, невролог , рефлексотерапевт Олексюк-Нехамес Алла Григорівна

Принцип кільцевої регуляції у нейрофізіології – один із самих суттєвих доповнень рефлекторного принципу. Введення поняття оберненого зв’язку дозволило встановити яким чином здійснюється саморегуляція  у живих системах.

      Підтримання якого небуть фізіологічного параметра на певному рівні – це активний динамічний процес, який здійснюється при допомозі системи позитивного і негативного оберненого ззвязку. Позитивний обернений зв'язок сприяє посиленню еферентних впливів, негативний обернений зв'язок приводить дщо ослаблення цих впливів. Якщо значення параметра опускається нижче заданого рівня ,то вступає в силу позитивний обернений зв'язок, посилюється еферентний вплив і значення параметра посилюється.

Взаємодія нейронних груп, що забезпечують ту чи іншу реакцію чи комплекс реакцій, лежить в основі функціональної системи. Поняття «функціональна система» дозволяє пояснити деякі закономірності становлення нервово психічних функцій в онтогенезі. Важливо що елементи функціональної нервової системи формуються в один і той же час,ь хоча можуть належати до філогенетичним різним рівням. Внаслідок цього в процесі ембріонального розвитку наряду з загальною послідовністю утворення різних рівнів нервової системи (по принципу: спочатку еволюційно більш древні, а потім більш молоді) спостерігаються і відхилення від цієї послідовності.

Функціональні системи які мають першочергове життєве значення формуються у першу чергу. Оскільки у функціональну систему об’єднуються різні в еволюційному значенні рівні, то вмежах одного і того ж рівня спостерігаються  різні рівні дозрівання окремих елементів в залежності у втягнення їх в функціональну систему.Це принцип гетерохронності або систематогенезу важливий для розуміння особливостей розвитку нервової системи, але і при вивченні тих порушень, які могли б виникати в ембріональному періоді. Чим більше в ранньому періоді внутріутробного розвитку відмічалась дія шкідливостей тим грубіше і дифузніше порушення,  іна більшу кількість функцій воно розповсюджується.

Дякуючи взаємодії  центральних і периферичних відділів нервової системи здійснюється регуляція окремих фізіологічних функцій, підтримання параметрів внутрішнього середовища і на певному рівні, вироблення «рішень»  для реалізації певних програм дії у відповідній ситуації і потерб організму.Основною функціональною одиницею нервової системи являється нейрон у ньому є сома (тіло клітини) і відростки: дендрити і аксон. Нервовий імпульс розповсюджується в одному напрямку: по дендритам – до тіла клітини і від тіла клітини -  по аксону ( закон динамічної поляризації нервової клітини Рамон-і-Кахаля). У функціональному відношенні нейрони можна було поділити на чутливі рухові (мотонейрони)  і  вставочні у яких відбувається попередня проміжна переробка імпульсів і організуються колатеральні зв’язки. Особливо це спостерігається на структурах спинного мозку.

Зв'язок між нервовими клітинами і їх відростками встановлюється за допомогою синапсів, у яких переключення імпульсів відбувається у певному напрямі: від акосну до дендриту чи тілу клітини. Розрізняють аксон-дендритичні і аксон-соматичні синапси.

 Існування полісинаптичної нервової сітки дозволяє створити можливість формування складних структур які здатні автономно регулювати ті чи інші функції.

Комплекс нейронів які приймають участь у формуванні функції визначається як нервовий центр», проте у фізіологічному змісті, оскільки обєднання нейронів у єдину функціональну групу нерідко розповсюджується у різних і віддалених відділах нервової системи.

У неврології часто застосовують вислови: кірковий центр іннервації взору, дихальний центр продовгуватого мозку, спинальний центр сечовипускання, варто мати на увазі, що регуляція названих функцій здійснюється при одночасній дії багатьох відділів нервової системи. У цьому є зміст інтегративної діяльності нервової системи.

Скільки б складною не була б діяльність нервової системи в процесі еволюції , основу її складає рефлекторний принцип.  Філогенез древньої нервової ситеми можна уявити як шлях від простої рефлекторної дуги до моносинаптичним зв’язкам що забезпечує найбільш диференційовані системи форми реагування.

В рефлекторній дузі розрізняють аферрентну частину (прийом інформації) центральну (переробка інформації) і еферентну частину (організація відповіді). Для прийома інформації її обробки, і регламентації сили дії і якості відповіді необхідн наявність рецепторів; систем що забезпечують аналіз інформації і вироблення рішень, а також виконуючих центрів.

Для контрою за виконавчими центрами необхідна інформація про те як виконуються накази, наскільки відповідає даний результат запланованому (запрограмованому).

Цей процес контролю здійснюється при допомозі оберненого зв’язку виконуючого апарату з програмним центром. В результаті формується кільцева структура: датчик первинної інформації (рецептор) – аналізуючий , і програмуючі центри- виконавчий апарат – датчик інформації до центру.

Принцип кільцевої регуляції у нейрофізіології – один із самих суттєвих доповнень рефлекторного принципу. Введення поняття оберненого зв’язку дозволило встановити яким чином здійснюється саморегуляція  у живих системах.

      Підтримання якого небуть фізіологічного параметра на певному рівні – це активний динамічний процес, який здійснюється при допомозі системи позитивного і негативного оберненого ззвязку. Позитивний обернений зв'язок сприяє посиленню еферентних впливів, негативний обернений зв'язок приводить дщо ослаблення цих впливів. Якщо значення параметра опускається нижче заданого рівня ,то вступає в силу позитивний обернений зв'язок, посилюється еферентний вплив і значення параметра посилюється.

Якщо значення цього перевищує даний рівень то по системі негативного зв’язку поступають сигнали, що сприяють послабленню еферентного впливу. Порушення регуляторного механізму приводить до збільшення амплітуди коливань. Наприклад: тремор кінцівки, нестійкість артеріального тиску - прояв подібних розладів.

Примфіивна нервова система побудована по принципу синцитія, збудження іде по ній у різних напрямках. Хоча при такій структурі неможлива координована дія і реакція, забезпечується все ж участь усього організму у тій чи іншій реакції. 

Філогенетично в ході еволюції формується автономні нервові ганглії, що здійснюють регуляцію одної чи декількох функцій. При цьому доволі чітко стає принцип сегментарної іннервації:  кожен нервовий вузол відповідає певному сегменту тіла. 

На Рівні окремого сегменту здійснюється досить чітка регуляція. Дякуючи гангліозній нервовій системі стають можливим складні реагування: в гангліях закладені можливі програми дії. Проте сегменти зв’язані між собою    недостатньо і ще не виражений координуючий вплив якого-небуть центру. Такі автоматизми у світі комах.

По ходу подальшої еволюції розвитку нервової системи ішов по шляху поступової цефалізації, тобто домінування головних відділів, що привело до формування головного мозку, кори великих півкуль як найвищого відділу центральної нервової системи.

Найбільш складніша нервова система у ссавців,  у яких спостерігається значний розвиток кори великих півкуль мозку, мозолистого тіла що сполучає обидві півкулі формується пірамідна система, що має величезне значення для мимовільних рухів. 

Для нервової системи людини характерно подальший розвиток кори великих півкуль, особливо лобних долей. Поверхня кори у людини досягає 11/12 усієї поверхні мозку, причому приблизно 30% приходиться на лобні долі. Пірамідна система у людини досягає найвищого розвитку.

Цефалізація нервової системи у процесі еволюції характеризувалась утворенням у мозку центрів, які все більше підпорядковують нищерозміщені утвори.

Як наслідок у мозковому стовбурі сформувалось життєво важливі центри автоматичної регуляції різних функцій у масштабі всього організму.

Між центрами стовбура мозку також існує деяка субординація. Важливе значення має  вертикальна організація управління, тобто постійна циркуляція імпульсів між вище стоячими і нижче лежачими  відділами.

Довгий час вважалося, що вищі нервові центри надають постійний гальмуючий вплив на нищі, тому при ураженні вищих відділів розгальмовуються нищі відділи.

Найбільше відома теорія диссолюції розроблена англійським неврологом Джексоном. Згідно цій теорії ураження еволюційно молодих центрів приводить до активізації еволюційно більше древніх відділів, тобто спостерігається як би обернений хід еволюції- (диссолюція). Розгальмування древніх форм реагування.

При порушенні центральних впливів знижується гнучкість реагування і автоматизм набуває більш примітивних форм. Активізація спінальних центрів може виступити як прояв компенсаторних процесів. 

У ієрархії нервових центрів особливе значення набуває кора великих півкуль. Дякуючи поступленню інформації від усього організму, від різних функціональних систем в корі можлива складна аналітично-синтетична діяльність по переробленні інформації , утворення зв’язків, що дозволяють закріпити індивідуальний досвід і блокування тих зв’язків, що втрачають своє значення.